Слепой... все мрак...
Не видно света.
Тогда зачем здесь я, зачем все это?
Надежды нет и нет ответа...
Проснусь ли - ночь, уснули то же...
Кто показать мне небо сможет?
Природу, солнце, красоту...
Мою мечту, мою мечту...
Осуществить никто не сможет.
И лишь украдчиво прохожий
Кусок мне бросит в пустоту.
А я все жду, а я все жду
Зачем живу, куда иду?
Но по другому не умею.
И от бессилия немею.
Привык? не знаю я, едва ли...
Когда вся жизнь моя в подвале?
Как жить? Я не такой как все
И вот, ступая по росе,
Увидеть я ее мечтаю.
И без просвета увядаю.
Я слышал где-то, что Учитель
Христос Спаситель, Исцелитель...
Помочь бы мог, но где же Он?
Мираж, явление Он, сон?
Не для меня, не для слепого
Ведь я не вижу, я... я скован...
Как мне узнать, как мне найти
Где ходит Он, Его пути?
И вот на пике ты упада...
Не видишь свет, обременен
Грызет отчаянье, досада...
Вдруг видишь ты -
Христос — вот Он!!!
Вот Он и вот она — надежда!!!
Он чист — бела Его одежда!
Я так кричал и вот он - свет!
Все это правда или нет?
Он прикоснулся — это честь
И взор Его такой, как есть!
И первое, что видел я — Лицо Христа,
Вот это да!
Ушла беда,
Уши отчаянье и ночь!
Все горести, невзгоды прочь!
Остался только Он и я!
Былой слепец и ЖИЗНЬ моя!
Слёзко Наталия,
Россия Брянская обл. п. Клетня
Жена, мама троих прекрасных дочерей. Дитя Божье!!!
Читая "Оду Бога" Державина, невольно думаю, а я - поэт? Вряд ли! e-mail автора:tavifa01@yandex.ru
Прочитано 8249 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
